Бровченко Володимир Якович
(01.06.1931 – 19.08.2013)
поет, пісняр, громадський діяч
Володимир Бровченко народився 1 червня 1931 року у родині колгоспника-механізатора в селі Мала Виска (нині місто Кіровоградської області). Дитинство було голодне, злиденне, обпалене війною. Батька у 1939 році забрали на Фінську війну і родина 8 років нічого про нього не чула. Тільки після повернення Якова Івановича вони дізналися правду: його обмороженого і контуженого взяли в полон фіни. Після обміну полонених радянська влада заслала його як «изменника Родины» на вісім років каторги за полярне коло. Мати все життя пропрацювала в колгоспі. У роки війни, коли матері було так тяжко вижити з синами, вона хотіла продати єдину цінну річ – батьківську гармонь, але сльози і благання дітей розчулили матір. А згодом Павло, брат Володимира, стане професійним музикантом – диригентом і композитором, і у результаті співпраці братів Бровченків з’явиться збірка пісень «Голуби», присвячена батькові – Якову Івановичу.
У 1938 році Володимир пішов до школи № 3, де гарно навчався, брав участь у художній самодіяльності та ще й почав віршувати, часом навіть твори писав віршами. Займався спортом – був капітаном футбольної команди.
Після закінчення середньої школи він вступив 1950 року до Одеського технологічного інституту харчової та холодильної промисловості (хоча дуже хотів бути філологом і в технічний інститут поступив «за сільським гуртом» – разом з однокласниками). Та поезія спокою не давала. Саме в студентські часи, 1951 року, у маловисківській районній газеті опубліковано його першого вірша «Хліб», згодом друкувався в одеській україномовній газеті «Чорноморська комуна».
Володимир Бровченко своє трудове життя у 1955 році розпочинав інженером-механіком котельного цеху консервного комбінату в Херсоні. У 1956-1957 роках був викладачем Херсонського судно-механічного технікуму (який потім став Херсонським морським коледжем), викладав предмет «Деталі машин», вів курсові проекти, займався комсомольською роботою. У 1957 році став керівником лекторської групи Херсонського обкому ЛКСМУ.
Тоді ж виступав з віршами перед людьми, відвідував обласне літературне об’єднання, яким керував Петро Рєзніков. У 1956 році побачила світ перша поетична збірка «Шумлять жита», яка вийшла в Одесі. 3 цією книжкою 1958 року Володимира Бровченка прийняли до Спілки письменників України.
Згодом (1960-1961) Володимир Бровченко став організатором і першим головним редактором херсонської обласної молодіжної газети «Ленінський прапор» (нині – «Новий день»). При газеті щотижня діяла літературна студія. Недовго прожив поет у Херсоні – запропонували переїхати до Києва на партійну роботу, де він опікувався літературними справами у Відділі культури ЦК Компартії України.
У 1973–1979 роках Володимир Якович був головним редактором журналу «Дніпро», з 1979 по 1991 рік – головою правління Товариства культурних зв'язків з українцями за кордоном (згодом: Товариство «Україна», нині – Товариство «Україна-Світ»). Він активно працював у громадських організаціях: Українському фонді культури, Українській раді миру, Товаристві «Україна – світ», входячи до складу їх президій.
У 1988 році Володимир Бровченко став одним зі співзасновників Товариства української мови імені Т. Шевченка.
За 60 років творчої діяльності він видав понад 40 книг: збірки віршів та поем «Шумлять жита», «Зустрічайте сонце», «Скеля Любові», «Не розстріляні зорі», «Перелоги», «На крилах вечорів», «Думна гора», «Сурми», «Вічний жайвір», «Зошит з-під каменя», «Погода на завтра», «Найдорожче», «Навперейми літам», «Повернення з літа», «Вогонь на обрії», «Вибране», «За тиждень до воскресіння», «Страсний четвер», «Свічка під вітром», «Повернення Богородиці», «Презентація з молитвою», «Мала Виска. Степова книга» та інші; роман у віршах «Як Мамай до Канади їздив»; збірники пісень «Вірність», «Материне поле», «Голуби», «Згадай мене»; масштабну книгу спогадів «Вікнина», що охоплюють період від 30-х років минулого століття до початку XXI. Остання збірка поезій «Мить і вічність» (видання друге, доповнене) вийшла 2013 року незадовго до смерті поета.
Твори митця увійшли до численних колективних збірників, зокрема до антології української поезії «Українська радянська поезія: твори поетів, які ввійшли в літературу в 1933-1958 рр.» (Т. 5, 1985), «Усі твори за шкільною програмою у стислому викладі. Українська і зарубіжна література: 5-11 класи» (2012), херсонських альманахів «Степ» та ін.
Володимир Бровченко – автор літературних сценаріїв телепередач «Найдорожче» (1975–1979).
Твори Володимира Бровченка друкувалися в перекладах багатьма мовами народів колишнього СРСР. Три збірки поезій у перекладі російською побачили світ у Москві. Вірші видавалися англійською, німецькою, румунською мовами.
1991 року фірма «Мелодія» випустила платівку-гігант пісень на вірші В. Бровченка «Згадай мене». У творчій співпраці з відомими композиторами О. Білашем, В. Буєвським, Л. Дичко, О. Левицьким, С. Козаком, братом Павлом Бровченком, К. М’ясковим, В. Мовчаном він написав низку пісень, які звучать на концертах, на радіо і телебаченні, входять до репертуару знаних співаків, хорових колективів.
У 1993 році спільно з Олександром Білашем створив кантату на пошанування жертв Голодомору – «Надвечірні дзвони».
Володимир Бровченко – душевно щедрий поет і це проявлялося не лише у власній творчості, а й у його високих оцінках творчості соратників по перу – Л. Вишеславського, Л. Дмитерка, І. Драча, Б. Олійника, Д. Павличка, кандидатури яких В. Бровченко висунув на здобуття різних премій.
Тричі з 1980 по 2000 роки висувались три поетичні книги Володимира Бровченка на здобуття найвищої нагороди – Шевченківської премії. Про книгу «Повернення Богородиці» Іван Дзюба сказав, що вона, мабуть, найкраща з усіх збірок поета – «зболена і щира». Три винагороди його обминули, хоч і самі висунення на премії – то вже нагорода читачів і критиків – духовна. І все ж згодом поет став лауреатом двох літературних премій – у 1994 році удостоєний міжнародної премії ім. В. Винниченка за збірку поезій «Страсний четвер», а у 2004 pоці відзначено премією імені Павла Тичини збірку віршів «Презентація з молитвою».
За вагомий особистий внесок у примноження національних духовних надбань, високий професіоналізм В. Я. Бровченку присвоєно почесне звання «Заслужений діяч мистецтв України», нагороджено орденом «За заслуги» III ступеня.
В деяких джерелах є відомості, що Володимир Бровченко був академіком Української академії національного прогресу з 1993 року (нині ця громадська організація має назву Українська академія наук (УАН).
Володимир Якович Бровченко помер 19 серпня 2013 року.